“Сестра, подібної якій Згромадження не матиме повік“
Марія Скужевська народилася 15 листопада 1846 року в містечку Хелмні у шляхетській родині Леона Скужевського і Марії з Морштинів. Батько помер перед народженням дочки, тому її та двох старших синів виховувала мати. Дівчинка росла не по літах розвинутою, талановитою, швидкою і, водночас, капризною й упертою. Узимку 1858 року одинадцятирічна Маруся з мамою перебувала в Римі, де познайомилася з Марцеліною Даровською. Це знайомство вплинуло на все подальше життя, бо 1868 року вона поїхала до Язловця, вступила до новоствореного Згромадження, і стала сестрою Марією Гертрудою від Непорочного Зачаття ПДМ.
Упродовж багатьох десятиліть вона була особистою секретаркою матері Марцеліни. Праці сестри Гертруди є неоціненним фактологічним джерелом: практично від самого початку вона вела хроніку Згромадження; старанно занотовувала кожну деталь, що стосувалася біографії Марцеліни Даровської; записувала її рекреаційні розмови з сестрами; працювала над збереженням її духовної спадщини тощо. У 1929 році разом з сестрою Христою від Пресвятих Дарів (етнографинею і археологинею Софією Шембек, родичкою і похресницею митрополита Андрея Шептицького), сестра Гертруда опрацювала життєписи засновниць Згромадження.
Також вона брала участь у вихованні нових поколінь сестер непорочниць, виконувала обов’язки генеральної асистентки та вікарії Згромадження, директорки язловецької школи (1875–1890), багато років навчала дітей релігії, опрацювала цикл підручників, спільно з ученицями провадила т. зв. літературні читання тощо.
Сестра Гертруда щиро любила людей. Хоч багато страждала, однак не відчувала знеохоти чи смутку. Її оточував ореол постійної усмішки, доброти й любові. Одна з вихованок пізніше написала про неї: «Була серцем Згромадження», а мати Марцеліна на одній з рекреацій сказала, що такої сестри, як Гертруда, Згромадження не матиме повік.
Шість останніх років життя сестра Гертруда важко хворіла на онкологію. Фізичні терпіння зносила буквально з неземною внутрішньою радістю, часто кажучи: «Не дозволила б нікому забрати мого хреста!» Її смерть була позначена святістю, як і все життя. Останнє слово сестри Гертруди – «Амінь», сказане наприкінці молитви «Під Твою милість», що її молилися співсестри біля ліжка помираючої. Відійшла у вічність 19 грудня 1928 року, похована в монастирській гробниці в Язловці.
«Як монахиня вона осягнула вершини внутрішнього духовного розвитку. Була сповненою сердечності і психологічної інтуїції вихователькою, а її видатний літературний талант служив Богу й людям. Ні на мить не випускала з руки пера…» – так написав у некролозі капелан язловецького монастиря.
І справді, сестра Гертруда була видатною письменницею, а мати Марцеліна всіляко підтримувала цей її талант. Свої літературні праці вона підписувала, здебільшого, псевдонімом С. Маргерт. Писала вірші, поеми («Чотири моменти з життя польки», «Пісня душі», «Непорочна і Польща», «Квітуюча пальма» та ін.), історичні повісті релігійної тематики («Ірена, або Християни за Доміціана», «Бог і правда»). Найзначніший в її літературному доробку – цикл повістей «Савонарола», присвячений постаті флорентійського домініканця-реформатора ХVI ст.
Сестра Гертруда написала чимало драматичних творів: «Мати» (історія навернення св. Августина), «Святий Юрій», «Свята Цецилія», «Свята Кінга», «Свята Ядвіга», «Оборона Ченстохови», «Амата» та багато інших. Ці п’єси з успіхом йшли на сцені шкільного театру в Язловці та інших місцевостях у виконанні учениць монастирських шкіл (с. Целіна відповідала за театральні постановки, а музику до вистав писали с. Пауліна і с. Ірена).
На жаль, прижиттєві й посмертні видання літературних творів сестри Гертруди нині найчастіше стають предметом антикварної торгівлі і лише зрідка – об’єктом рефлексій літературознавців.