Марцеліна Даровська народилася п’ятою дитиною у багатодітній польській сім’ї, яка жила любов’ю до свого народу. Вже в ранньому дитинстві дівчинка боляче відчувала поневолення своєї батьківщини. У своїх спогадах вона зазначала:
Я просила у Бога милосердя і благословення для рідної землі та змоги стати корисною для неї.
Ця молитва була почута. Мала здійснитися й інша її дитяча мрія – шокуюча для рідних, адже сім’я не відзначалася релігійністю. Дівчинка мріяла стати черницею і служити Богові, хоча знала про чернече життя небагато, бо монастирі на окупованих Росією на той час територіях були заборонені. Батько Марцеліни не хотів розуміти поривання своєї доньки, незважаючи на любов і глибоку приязнь, що їх єднала. Важко захворівши, він взяв у дочки слово, що та вийде заміж.
Шлюб 22-річної Марцеліни з Каролем Даровським відбувся 2 жовтня 1849 року. Біля образу Чорної Мадонни в Ченстохові молоді залишили свої шлюбні обручки й поклялися жити «у Бозі й для Бога». Обов’язки дружини і матері Марцеліна виконувала зразково. Чоловік не раз казав:
Я надто щасливий, так не може довго тривати!
Через три роки щасливого спільного життя він помер від тифу. Жінка залишилася з двома маленькими дітьми: Йосипом і Кароліною. А ще через рік помирає малолітній синочок – від дифтерії. Тоді, занурена в біль, Марцеліна вже точно знала, яким є Божий задумщодо її життя. В автобіографії вона записала:
Світська дорога не була мені призначена Божою волею, моє покликання – в чернечому житті.
Молоду вдову, знесилену драматичними життєвими подіями, рідні відправили за кордон на оздоровлення. У Римі під час молитви їй з’явився Господь і відкрив свою думку про педагогічне згромадження. У глибокому містичному потрясінні Марцеліна виразно почула Його голос: «Піди за мною, я тебе поведу». Цьому заклику вона залишалася вірною протягом усього свого життя, сповненого праці та труднощів, але разом з тим неодноразово просвітленого чудесною милістю. Протягом багатьох років її духовним наставником був отець-воскресенець Ієронім Кайсевич. Це він познайомив Марцеліну з Юзефою Карською, котра також прагнула працювати для батьківщини і вже мала конкретний задум заснування жіночого згромадження, яке присвятило б себе всебічному вихованню майбутніх жінок і матерів.
Однак Марцеліна була змушена повернутися на Поділля, де залишилася її малолітня дочка. Клопоти і переживання, пов’язані з вихованням хворобливої Каролінки, чималі зусилля для забезпечення належного їй спадку, а також стійкий опір родини щодо намірів, пов’язаних з чернечим життям, – усе це завдавало жінці багато страждань, але водночас внутрішньо гартувало.
Займаючись маєтком у Жерді, Марцеліна Даровська розпочала освітню роботу, що спершу з недовірою, а пізніше з пошаною і вдячністю була прийнята селянами. На практиці вона пізнавала сферу діяльності та впливу жінки.
У Римі 27-річна Марцеліна склала приватну чернечу обітницю в згромадженні, яке формувалося довкола о. Єроніма Кайсевича та Юзефи Карської. У 1860 році по смерті Юзефи вона стала настоятелькою невеликої чернечої спільноти.
У 1863 році Мати Марцеліна повернулася на рідну землю і заснувала перший монастир Згромадження Сестер Непорочного Зачаття ПДМ у с. Язловець біля Бучача на Тернопільщині, при якому відкрила християнську школу-інтернат для дівчат. Мати Марцеліна розробила оригінальну методику виховання і навчання, яка давала добрі результати. Цей навчально-виховний заклад незабаром став визначним осередком культурного і духовного життя галичан. Засновниця виразно окреслила характер Згромадження:
Божий задум у ньому – це втілення заклику Господньої молитви про Царство Боже на землі, де б у найповнішому значенні жилося з Богом і для Бога, згідно Божої волі та під Божим пануванням.
Для сестер це означало відмову від будь-якої особистої користі. Основою праці Згромадження стало виховання дітей і молоді. Мати Марцеліна так визначила ідею цієї праці:
Виховання жінки громадянкою Божого Царства означає виховання її не лише розумово і зовнішньо, а передусім морально та внутрішньо і, зрештою, виховання її справжньою християнською дружиною, матір’ю, господинею дому і громадянкою своєї країни.
Засновниця Згромадження звертала особливу увагу на патріотичне виховання. На її думку, національність – це «ознака Божої думки про народ». Водночас вона була глибоко переконана, що
…усі люди між собою брати. Бог є єдиним Господом, а люди – Його дітьми й однією родиною.
Виховання молодого покоління Мати Марцеліна розпочала з постулату, що особистість людини формується в ранньому дитинстві та молодості. Це було нелегким завданням: як молоді черниці, так і діти несли з собою і добро, і зло світу. Та Мати Марцеліна мала безцінний дар – серце, яке любило Бога і людей. Вона знала, що
любов – це єдина сила, єдина зброя супроти труднощів, єдиний засіб впровадження добра.
Головними принципами, на яких ґрунтувалося виховання дітей, були: першість Бога, правда, взаємна довіра та безкорисливість. У процесі навчання учениці отримували знання, подані таким чином, щоб розбудити і розвинути їхнє розумове життя.
Мати Марцеліна також ввела новаторський на той час принцип індивідуалізації навчання. Моральне та інтелектуальне виховання молодих дівчат було спрямоване на розвиток у них відповідальності. Цьому завданню мав служити уклад усього чернечого дому, даючи дітям приклад, який вчить, пояснює, свідчить. Жінці вона відводила роль берегині родинного гнізда.
Була впевнена, що Батьківщина зміцніє із відродженням суспільства, а для цього необхідно, щоб родина повернулася до Бога. Уболіваючи за країну, Марцеліна Даровська не зважала на звичаї близького їй аристократичного середовища. Своїм вихованкам вона ставилаконкретне завдання: зрозуміти важливість єдності з народом та своїх обов’язків стосовно нього, подолати стереотипи, що нібито братні відносини з народом неможливі. Майбутні жінки мали бути опікунками селян і сиріт, недільних шкіл та дитячих садочків. Згідно зі своїм девізом «навчати прикладом», мати Марцеліна надавала конкретну і невідкладну допомогу бідним скрізь, де б не перебувала, відкривала безплатні початкові школи для дітей з навколишніх сіл і селищ. Волю і сили для діяльності Мати Марцеліна черпала з глибокої молитви та переконання, що
Згромадження є Божим, сам Бог його провадить. А я? – Лише перо в руках писаря.
І так з Божої волі розпочалася справа, яка спершу видавалася безрозсудною. До школи в Язловці зголошувалося так багато дівчат, що через 10 років після її відкриття розпочалася будова нової – в Ярославі над Сяном. Наступні осередки з’явилися в Нижніві над Дністром і в Новому Сончі. Особливим став монастир у Слонімі (сьогодні Білорусь), де сестри 11 років працювали в підпіллі.
У 1907 році Мати Марцеліна останній раз особисто направила сестер до нового дому в Шиманові. Швидке отримання царського дозволу на легальну працю сестер поблизу Варшави було майже дивом. Мати була переконана у великих Господніх планах відносно саме цього чернечого осередку (тепер генерального дому Згромадження).
Свій вічний спочинок Марцеліна Даровська знайшла в Язловці у 1911 році. Великий меценат і водночас вірний приятель Матері та Згромадження архієпископ Йосип Теодорович сказав над труною блаженної:
Її життя можна визначити однією фразою св. Павла: «Живу вже не я, живе в мені Христос». Так, справді! Вона не лише вдивлялася в Христа, вона не лише ділилася любов’ю, вона понад усе була з Ним з’єднана, була з Ним одним цілим – Він у ній жив і через неї діяв.
Справа Матері Марцеліни продовжується. Під час двох світових воєн сестри, навіть перебуваючи в евакуації, переобладнували монастирі в лазарети, допомагали людям у найрізноманітніших обставинах і ніколи не припиняли навчально-виховної (часом підпільної) роботи. Сьогодні Згромадження Сестер Непорочного Зачаття ПДМ провадить навчання в школах і займається різнобічною катехитичною і місіонерською діяльністю в Польщі та в Україні.
Із книги “Виховання любов’ю: педагогічна система бл. Марцеліни Даровської” сестри Ґражини від Всезаступництва ПДМ