Упродовж багатьох повоєнних десятиліть язловецький монастир існував для Згромадження лише в молитвах, спогадах, документах та на фотографіях…
Восени 1988 року під виглядом туристичної подорожі Язловець вперше відвідали генеральна настоятелька мати Анунціата, кілька сестер і їхніх колишніх вихованок та кс. Анджей Панасюк. 29 жовтня в гробниці відбулася перша Св. Меса, на якій символічно пролунала великодня пісня «Веселий час нам днесь настав», а наступного дня на богослужіння прийшло близько півтисячі осіб…
Друге паломництво до Язловця відбулось у травні 1990 року за участю сорока колишніх учениць і сестер Ірени та Ольги. За спогадами учасниць подорожі, з боку місцевих мешканців відчувалась як напруженість, так і прагнення різнобічних контактів із сестрами.
Наприкінці 1990 року на з’їзді в Ченстохові священики з України звернулися до настоятельок жіночих чернечих згромаджень із закликом долучитись до душпастирської праці на пострадянському місійному просторі. Мати Анунціата доручила енергійній і сердечній сестрі Ірені з’ясувати можливість такої праці Згромадження.
20 червня 1991 року с. Ірена і с. Юлія розпочали два місяці катехитичної праці в Микулинцях поблизу Тернополя. Коли в серпні мати Анунціата приїхала забрати їх до Польщі, реакція місцевого люду змусила її скасувати своє рішення. Обидві сестри залишилися мешкати у спартанських умовах у Микулинцях, де катехизували дітей і допомагали при красивому, але сильно понищеному часом та людьми бароковому костьолі Святої Трійці. Незабаром парафіяльні осередки утворилися в сусідніх селах Струсів, Лошнів і Ладичин та містечку Теребовля, куди сестри доїжджали з кс. Яном Кшиськом.
1994 року на мешканців усіх цих місцевостей чекала надзвичайна подія – складання вічних обітів сестрою Юлією, що відбулося в Микулинцях. Згодом у Згромадженні побільшало сестер з України: до с. Тетяни долучились с. Лена, с. Маріанна, с. Пія.
Загалом життя тривало: богослужіння, катехизи, реколекції, розмови з людьми, щоденні заняття, зустрічі з дітьми… Чи не найбільш пам’ятними стали щорічні літні «канікули з Богом» – новий на той час формат двотижневих виїздів з дітьми та молоддю в різні місця Західної України: Заліщики, Скалу Подільську, Скалат, Кривче, Кременець, Червоноград, Хотин, Кам’янець Подільський…
У січні 1994 року Згромадження відкрило другий дім – в омріяному Бучачі, звідки рукою подати до Язловця. Сестри часто їздили туди як з нагоди різних ювілеїв, так і з численними гостями. У колишньому монастирі вже багато десятиліть містився протитуберкульозний санаторій, тому всі поїздки узгоджувались з його керівництвом. Після кількох богослужінь, відправлених у приміщенні клуба, яке колись служило монастирською каплицею, у санаторії стали уникати використовувати цей зал за призначенням – для концертів і розваг.
Восени 1996 року делегація микулинчан, бучачан та язлов’ян брала участь в урочистій беатифікації матері Марцеліни Даровської, що відбулася в Римі 6 жовтня. Можна говорити про незбагненні шляхи Господні, адже в 1870-х роках дорогою до Тернополя мати Марцеліна з сестрою Паулою вимушено зупинялися в Микулинцях, де в місцевому костелі священик уділив сестрам Св. Причастя…
11 травня 1997 року в Язловці відбулася наймасштабніша урочистість останніх десятиліть: велелюдна подячна Свята Меса за дар беатифікації матері Марцеліни. На свято прибули сотні паломників з ближчих і дальніх українських місцевостей, численні гості із закордону, сестри непорочниці зі своїми ученицями, священики, і навіть найвищі церковні ієрархи, поміж яких Львівський архієпископ-митрополит Мар’ян Яворський, кардинал Роже Етчеґерай з Риму та архієпископ Любомир Гузар – майбутній кардинал і Глава УГКЦ. Саме він під час Св. Меси промовив знаменні слова: «Ми є людьми, які люблять сваритися з будь-якого приводу: я – з цього села, ти – з того; я – українець, ти – поляк; я – греко-католик, ти – римо-католик… Існує лише два місця, де ніхто не свариться: цвинтар і Небо. Але чому ми мусимо чекати на примирення аж поки не опинимося на цвинтарі? Чи не краще творити Небо вже тут, на землі?…»
Можна лише здогадуватися, скільки зусиль коштувало приготування цієї урочистості «непорочницькій п’ятірці» – сестрам Анунціаті (на той час вона вже склала обов’язки генеральної настоятельки Згромадження і керувала обома українськими домами), Агаті, Юзефі, Ядвізі й Тетяні та безвідмовному настоятелю микулинецької парафії отцю Петру Бжеському. Однак навіть у той важкий, але благословенний час, як згадувала згодом с. Анунціата, повернення сестер у рідні стіни виглядало фантастичною мрією…
І все ж Боже Провидіння мало свої плани. 30 грудня 1998 року Згромадження офіційно отримало право тривалого користування рядом кімнат, каплицею, гробницею і парком колишнього язловецького монастиря. Практично всі приміщення перебували у вкрай занедбаному стані, тому майже відразу було розпочато масштабні ремонти. Відтак сестри непорочниці, обмежені матеріальними і людськими ресурсами, по десятьох роках роботи в Микулинцях – над відбудовою костелу, організацією парафії та її філій, облаштуванням монастирського дому – передоручили цю діяльність сестрам кармелітанкам Дитятка Ісуса, а самі зосередилися на праці в Язловці й Бучачі.
1999 року відбулося посвячення відновленої каплиці і всього монастирського комплексу, а архієпископ-митрополит Мар’ян Яворський видав декрет про визнання за язловецькою каплицею титулу «Санктуарій блаженної Марцеліни Даровської». Відтоді до Язловця вирушили численні паломництва – як групові, так і родинні й індивідуальні. При гробі блаженної Марцеліни молільники випрошували допомогу в найрізноманітніших життєвих ситуаціях, адже вона була і дружиною, і матір’ю, і монахинею, тому добре розуміла проблеми всіх людей. Особливо втішалися родини, у яких за її заступництвом народилося довгоочікуване потомство.
Багатогранний потенціал язловецького осередку сестер непорочниць було вирішено використати для проведення різних реколекцій (духовних вправ) та оаз. Так постав «Реколекційний дім ім. блаженної Марцеліни Даровської». Упродовж усіх цих років у Язловці побувала величезна кількість людей: дітей, сімей та найрізноманітніших гостей…
Із початком третього тисячоліття з’явилася нова традиція: щорічно в різдвяний період сестри непорочниці проводять фестиваль колядок. На цей захід прибувають діти і молодь із парафій різних областей України. У стінах язловецького монастиря відбувались також і серйозні концерти класичної музики за участю провідних закордонних виконавців.
2016 року Згромадження сестер Непорочного Зачаття ПДМ, як і вся Римсько-католицька церква, відзначало 25-ліття діяльності в незалежній Україні, дякуючи Богові за здійснення фантастичної мрії багатьох поколінь непорочниць…
Із початком російсько-української війни звузилася географія паломницько-туристичних груп, що відвідували Язловець. Подальша пандемія внесла нові корективи в життя реколекційного дому. Відкрите вторгнення Росії в Україну в 2024 році призвело до ще суттєвіших змін у житті осередку – в язловецькому монастирі стали надавати найрізноманітнішу допомогу постраждалим від війни людям. У числі перших біженців сюди було евакуйовано «Дім самотньої матері» – кілька десятків жінок з дітьми з-під Харкова, частина з яких до сьогодні мешкає в сестер непорочниць. Свій другий дім тут знайшли і діти з незаможних українських родин.