У впливі на інших я вірю лише в добро, любов, святість.
У вихованні дивною та чудодійною є сила любові…
Вона зрозуміє і пристосується, схилить і підійме,
проникне і пригорне, збудить жаль і відновить,
застереже й укріпить, стримає та підштовхне,
і завжди любить.
У дітях пробуджуй, розвивай любов із серця, а не тільки з розуму.
Треба, щоб дитина себе пізнала, побачила правду і захотіла працювати над собою… Для цього необхідно, щоб дитина сама вийшла з нами супроти злого в собі, треба зігріти їй душу любов’ю, ніколи не сполохати…, щоб сама запрагнула добра.
Недовіра до дітей деморалізує їх… відбирає віру та веде до замикання в собі. Відкриваймо їх серця і душі любов’ю.
Хто тільки захоплюється – той бере, хто любить – той дає.
Якщо буде вимогливість без любові – вони збунтуються,
а якщо любов без вимогливості – висміють.
Вчіть дітей безкорисливості, бо вона катастрофічно зникає зі світу.
Треба, щоб діти бачили в нас своїх найкращих друзів і саме так на нас дивилися. Для цього потрібна постійна самовіддана турбота про їхнє добро.
Не керуйте дітьми деспотично, силою влади і насиллям, а здобувайте їх повагою, вірою, довір’ям. Нехай вони слухають наших порад і виконують настанови виходячи з переконань, щоб і пізніше, коли вже не будуть пильновані, чинили так само.
Утиски дітей – це пригнічення їх чи то задовгими уроками, чи надмірними вимогами.
Суворість є нерозумна і гнітюча, а строгість – необхідна.
Дітей потрібно виховувати прикладом і впливом, а не матеріальною силою.
Необхідно змінювати, а не обмежувати.
Не змушуйте дітей до добра, а показуйте його. Якщо вони його полюблять, то запрагнуть самі.
Якнайменше забороняйте дітям, щоб не дратувати їхню волю подвійними спокусами.
Краще вказувати, що вони мають робити, аніж чого повинні уникати.
Ніколи не змушувати дітей до сповіді та молитви… Необхідно лише представити їм усе в правді, щоб її запрагнули – правда притягує.
Коли дитина збуджена і роздратована– не робити зауважень, не картати… Ніколи публічно не принижувати.
Вихованням хочемо підняти родину й очистити суспільство.
Як відновити родину?… Мабуть, через дівчаток – майбутніх матерів.
Необхідно… навчати дівчинку ощадливості, показувати їй стан країни, … виховувати обов’язок зменшення усіляких видатків.
Тільки розсудливі, господарні й ощадливі жінки зможуть вплинути на поверхневих, бездумних, зматеріалізованих та ослаблених духом чоловіків.
Що означає вийти заміж?
Це взяти на себе відповідальність за щастя іншої людини; а щоб щастя дати – необхідно його мати.
Якщо дасте дітям більше розваг, відпочинку, більше руху та повітря і мудро до них прилаштуєтесь, то не сумніваюсь, що з кожним роком вони нормально розвиватимуться, зміцнюватимуться розумово й фізично.
Нехай же ці діти матимуть у нас щасливе дитинство, щоб таким чином ми підготували їм надійне майбутнє, стійке супроти усіляких труднощів і болю, які неуникненно траплятимуться на їхній життєвій дорозі.
Постійною критикою не відбирайте у дітей відваги.
Діти – це віск, з якого можна виліпити все. Піклуймося про них з обережністю.
На одну лише річ зверніть увагу: не вживайте крайніх, нетактовних висловів, бо діти їх схоплюють… і дуже невідповідно використовують. Вина ж падає на нас.
Берімося до пташенят з усіх гніздечок: годуймо, пильнуймо і, можливо, з них виростуть велети!
Щоб дітей добре розвивати – їх треба знати, тобто відчувати і розуміти в них думку Бога-Творця і відповідно до Його вимог вести їх та навчати, щоб ту Божу думку в собі не затратили, а доповнили і підтвердили життям. І тому майже гріхом є шаблонно їх формувати, а натомість обов’язком – дотримуватися цих Божих вимог.
Не оминаймо зла, звертаймо на нього дитячу увагу і терпеливо пильнуймо.
Котра з нас змінилася після першої же постанови? Отже, ставмося до них зі зрозумінням – допомагаймо, але не сіпаймо.
Одна дитина потребує лагідності, іншу ж ніжність дратує; одну треба заохочувати, а з другою пожартувати, третю тримати міцно, з четвертою порозумітися – до кожної підбирати засоби, що найбільш відповідають її особі, її потребам.
Ми встановили межі прийняття (вихованок до школи), щоб сприяти святому обов’язку оточення кожної дівчинки такою опікою, наче вона єдина учениця.
Ми виховуємо дітей не для того, щоб навчити їх історії, музики і т.д., а для того, щоб розвинути в них надприродне життя, а разом з цим дати їм розумовий розвиток.
Якщо б Згромадження уподібнилося до наукових інституцій – зникла б мета його існування.
Наша турбота – протягом тих кількох проведених у нас років подати дітям ключі до знань, до кожної з наук…, щоб набралися любові до подальшої праці й до постійного самовдосконалення в житті.
Предмети у школах Згромадження викладатимуться якнайґрунтовніше.
Наука релігії є основою нашого виховання.
Наука релігії повинна так викладатися, щоб була для дітей не важкою, а жаданою і наймилішою.
Першим предметом після науки релігії для наших вихованок буде рідна мова, це дзеркало духу народу, вираз Божої в нім думки.
Ґрунтовно і всесторонньо, теоретично та практично наші вихованки вивчатимуть іноземні мови.
Вчительки історії… повинні розпалювати вихололе національне почуття, знайомити молоде покоління з духом нації, її законами, звичаями, з характером усіх верств суспільства… а передусім з її героями; показувати помилки предків, що привели край до загибелі… висвітлювати чесноти, які здатні його відновити і пробудити в дітях прагнення їх здобути.
Вчительки історії, як вітчизняної так і світової, повинні розповідати ученицям не лише про самі події, а й про їх причини, наслідки і характер, щоб ті навчилися думати, розуміти й оцінювати, знати зло і його ненавидіти, цінувати добро і лучитися з ним воєдино.
Географія є однією зі сторін історії… Як усе рідне, так і батьківську землю наші вихованки повинні знати з особливою докладністю і точністю.
Викладанням педагогіки ми закінчуємо курс наук в нашому Закладі. Провівши дитину через усю систему нашого виховання… разом з нею озираємося на те, що ми зробили.
Щораз глибші знання вчительок повинні відображатися у вдосконаленні лекції, а не в її розмірі.
Виховання – це справа любові. Викладати може кожен професор, але навчить і вплине лише той, хто любить.
Урок передусім повинен виховувати. Будь уважною до важливих запитань дітей.
Треба навчити дітей мислити і вчитися.
Не можна завчати напам’ять незрозумілі речі, бо від цього тупіє розум.
Добра вчителька – велике слово! Означає воно виховательку Божою милістю Божих істот, провідницю в їхній розумовій і моральній праці.
Завдання вчительки – орати, сіяти, знищувати бур’яни і збагачувати ґрунт, а сходи й урожай може дати лише Бог. Його про це благай! І протягом багатьох років чекай результату.
Найретельніша і наймудріша вчителька свого (тобто того, що в ній є) не вкладе в ученицю. Нехай діє поступово, поволі розвиває, наполегливо кує і покірно довіриться Божій всесильності та милосердю.
В історії людства, а головне в історії народу, треба бачити красу: не відкидаючи злих сторін підносити і показувати красу. Найретельніша і наймудріша вчителька свого (тобто того, що в ній є) не вкладе в ученицю. Нехай діє поступово, поволі розвиває, наполегливо кує і покірно довіриться Божій всесильності та милосердю.
Не кидаймо каміння на минуле народу, а думаймо про сьогодення, щоб, виправляючи його вади, приготувати краще майбутнє.
Над кожним тяжіє частка суспільної відповідальності.
Польку треба виховувати полькою, німкеню – німкенею, а француженку – француженкою.
Навчіть дітей любити свою країну, народ, збагачену заслугами предків і зрошену мученицькою кров’ю батьківську землю, яка призначена вам дорогою до неба.
Даймо дітям зрозуміти красу й цінність закону…
Учімо дітей любити закон Божий, народний, суспільний (якщо останній чесний і відповідає першому).
Дорогі мої, ви є громадянками краю і повинні бути віддані йому серцем і душею, цілим вашим життям.
Навіщо ж вас ця земля тримає, якщо не служитимете їй!?
Правда має свою силу і, як крапля за краплею пробиває скелю – так вона через усі перешкоди продереться й переможе.
Живи правдою – завжди, всюди, у всьому, на кожному кроці, незважаючи ні на що.
У роботі з дітьми будь надзвичайно уважною, особливо коли йдеться про правду, про сумлінність. Скеровуй їх строго і рішуче, а щоденні справи стануть тобі у пригоді.
Правда з собою – це бачення своїх почуттів, своїх прагнень, своїх вчинків такими, якими вони є насправді: без егоїзму, без виправдань не лише перед іншими, а й перед самим собою, без перекладання на інших власної провини.
Вдячність – це мірило душі.
Навчіть дітей вдячності, бо вона є мірою чесності та сумлінності людини, без неї немає ні любові, ні справедливості, ні шляхетності – лише холод і пиха.
Установіть лише конче необхідні правила і нехай вони строго виконуються.
Прошу вас,не привчайте дітей до того, щоб все за них робилось і готовим давалось до рук…
Вимагайте, щоб те, що діти роблять, було зроблене добре, щоб вони дотримувалися слова і з вами, і в товариських стосунках і щоб були сумлінними й обов’язковими у всьому.
Вимагати потрібно якнайстрогіше, а подавати цю вимогу в довільній формі.
Дріб’язкове дотримання приписів у малесеньких деталях обмежує дітей, навіть часом отуплює, принижує або дратує, робить зухвалими.
Таке обмеження їх необов’язковими настановами є цілковито непедагогічним. Тут потрібна велика порція здорового глузду.
Необхідно знати, що є важливим, а що не особливо…, щоб діти не звикали до нагадувань, бо тоді застосування суворих заходів, які дуже рідко мають добрий вплив, – стане неминучим.
Ніколи не обтяжувати, не знеохочувати дитину. Це складно. Потрібна велика любов, а з неї колосальна присвята, забуття себе.
Довіряють тому, кого шанують…
Коли вихователь чинитиме так, щоб діти кожної хвилини його шанували – впливати на них стане легше.
Довіра – ушляхетнює, піднімає з упадку, недовіра ж принижує.
Потрібно бути обачними з дітьми, але ставитися до них довірливо і приязно.
Ніколи не вимагай до себе довіри, а покірно працюй, щоб її удостоїтись.
Заохочуймо, а не знеохочуймо!
Не лаяти дітей за дрібні помилки немов за великі, уникати погроз, шукати переконання і порозуміння.
Завжди закінчувати заохоченням.
Потрібно завжди підтримувати дитячий дух.
Довіряймо і будьмо уважними в наших стосунках з дітьми. Спростовуймо, але завжди додаваймо відваги і заохочуймо… і маймо чуйне й уважне око.
Останнім словом кожної нашої з ними розмови нехай буде заохочення. Завжди пробачення і ніколи відштовхування.
Впливати на серце любов’ю,
на розум – переконаннями,
заспокоювати своїм спокоєм.
Найнікчемнішим стимулом або гальмом є страх, бо він псує характер, веде до фальші, до підступу, підлабузництва, а іноді навіть до зради… Тому у вихованні не можна впливати на дітей за допомогою страху.
Приклад навчає, пояснює, переконує.
Людина є тим, чим є її воля, тому на волю… маємо звертати особливу, найтурботливішу і найприскіпливішу увагу.
Яке гніздо – такі птахи…
Чим діти важчі, впертіші, менш здібні – тим більшим повинен бути наш запал, ретельність, тим більш незламною повинна бути витривалість.
Залиши плоди (праці) Богові – вони нам не належать. Зі свого боку ти роби все, що можеш. Освіжаючу росу дає лише Він.
Прошу вас, не відступайте перед труднощами – вони повинні бути. Уповайте на Бога!
Із книги “Виховання любов’ю: педагогічна система бл. Марцеліни Даровської” сестри Ґражини від Всезаступництва ПДМ