Сестри непорочниці оселилися в Язловці 25 березня 1863 року, а у вересні того ж року відкрили школу для дівчат. Із плином часу їхня освітня діяльність розвивалася, як і збільшувалась кількість сестер у монастирі. 11 травня 1869 року померла перша з мешканок язловецького монастиря – сестра Ружа. Її було поховано на парафіяльному цвинтарі. 24 грудня 1872 року померла сестра Моніка, яку поховали там же в каплиці Блажовських.
Відчуваючи зв’язок і нерозривну спільноту з померлими, Згромадження шукало таку форму поховання сестер, щоб пам’ять про них не зникала. У 1863 році мати Марцеліна листувалася з бучацьким старостою щодо отримання дозволу на побудову монастирської гробниці. В одному з листів він окреслив технічно-санітарні вимоги до будівлі:
– у гробниці можна ховати лише тіла справжніх сестер Згромадження;
– тіла потрібно або бальзамувати, або поміщати у металевих трунах, залитих оловом;
– ніші з трунами потрібно щільно замуровувати і лише потім поміщати таблицю з підписом;
– у коридорі гробниці має бути вікно для постійної циркуляції свіжого повітря.
Невиконання хоча б однієї вимоги призвело б до закриття гробниці та перенесення вже захоронених трун на парафіяльний цвинтар.
11 липня 1873 року власник Язловця барон Кшиштоф Блажовський видав остаточний дозвіл на будівництво гробниці. Її було зведено наступного року на західному краї замкового узвишшя, у місці, де за лицарських часів був тренувальний майданчик. За зразок було взято римські некрополі перших християн. Мати Марцеліна сама визначила напис на фронтон будівлі «Я є воскресіння і життя! Хто вірить у Мене, хоч і вмре, буде жити. Ів. 11:29».
Першою в новій гробниці було поховано 38-річну сестру Барбару – Марію Дзембовську, яка померла 23 серпня 1874 року (саме з нею мати Марцеліна далекого 1863 року розпочинала ремонти язловецького дому). Сестра Філомена записала в монастирській хроніці: «31 серпня 1874 року відбувся похорон с. Барбари. Упродовж цього літа збудували нашу гробницю. Каменю видобули стільки, що вистарчило на цілу будівлю, а також на ремонт монастирського муру. Мати сама визначила напис на фасаді. Основні роботи було завершено, але все ще залишалось сирим, та, коли померла сестра Барбара, її змогли поховати в гробниці». Невдовзі з цвинтаря було перенесено труни двох раніше померлих сестер: Ружі і Моніки.
Найцікавіше те, що тут мовиться лише про «першу чергу» цієї будівлі. Тобто на момент побудови гробниця мала всього 42 поховальні ніші, у ній не було ні бічних трансептів, ні сучасної центральної вежі з віконцями-люкарнами, ні другої, західної, частини (тієї, що зі сторони вівтаря). Лише в 1911 році, після смерті матері Марцеліни, гробницю було розбудовано до звичних нині розмірів і форм. З цього огляду символічним є вибір місця поховання засновниці – праворуч у нижньому ярусі, рівно по центру існуючої на той час будівлі. Таким чином навіть по смерті вона залишилась осердям Згромадження. Окрім того, мати Марцеліна заповідала поховати себе поруч із сестрою Паулою, однією з найближчих своїх співпрацівниць, яку мріяла зробити своєю наступницею, та передчасна смерть розбила ці плани.
Гробниця в кінцевому вигляді має поздовжню вісь симетрії. Кількість поховальних ніш в обох частинах одинакова (48+48), але щільність їх розміщення різна. Це пов’язано з особливостями геологічної будови замкової гори в Язловці і труднощами, що виникали при будові. Простіше кажучи, чим довшою ставала гробниця, тим більше зусиль коштувало будівельникам вгризатися в кам’яну скелю. Тому нову частину будівлі було зроблено якомога коротшою, хоча на око вона виглядає правильним віддзеркаленням старої.
У радянський час катакомби рясно заросли травою, а горішній хрест було втрачено. І все ж люди приходили і через віконце вкидали квіти – місцеві мешканці зберегли добру пам’ять про «Марцелінку», сестер, монастир та школу…
Станом на 1997 рік будівля гробниці (за винятком внутрішньої штукатурки) збереглася дуже добре, незважаючи на півстолітній брак догляду, відсутність гідроізоляції та ремонту покрівлі, що вказувало на правильний вибір будівельних матеріалів та солідний рівень давніх будівничих. Літом 1998 року Згромадження провело ґрунтовну роботу по різнорівневій гідроізоляції та осушенню гробниці, під час якої з її мурів було прибрано земляний насип. Відтак старовинна будівля набула звичних сьогодні форм.
За матеріалами Кшиштофа Машевського
